версія для друку

"Благодійник року" на Обкомі: робота над помилками13-01-2009

«Украинцев отмеценатили» - саркастичний твір із такою назвою з'явився на Інтернет-сайті ОБКОМ 26 грудня 2008 року після церемонії нагородження переможців конкурсу "Благодійник року-2008". Голова Оргкомітету конкурсу Сергій Летенко поспілкувався з представниками ОБКОМа і ще одного сайту, який передрукував пасквіль. Журналісти пообіцяли опублікувати точку зору членів Оргкомітету. Поки тривають переговори, сайт Форуму як співзасновник "Благодійника року" ознайомить із деталями конфлікту своїх читачів.

На що надихнула журналіста ОБКОМа церемонія нагородження в театрі "Сузір'я", читайте .

Позиція Українського форуму благодійників така: спростовувати можна тільки факти. Оскільки публікація «Украинцев отмеценатили» грунтується на домислах автора, а факти практично відсутні, ми вирішили проаналізувати цей текст із точки зору дотримання професійних стандартів журналістики у формі семінарського заняття для студентів-медійників. Крім того, ми знайшли позитив у цьому інциденті. Сподіваємося, що наше прагнення бути професіоналами передасться редакційному колективу ОБКОМа і цей випадок покладе початок нашій співпраці.

Читайте також відповіді голови Оргкомітету Всеукраїнського конкурсу "Благодійник року-2008" Сергія Летенка та голови журі конкурсу Світлани Куц у прикріплених файлах.

Урок журналістики, або Дякую за безкоштовний піар


Якщо про вас не написали – вас не існує. За таким неписаним правилом живе інформаційний простір. Отже, конкурс «Благодійник року» існує. Про нього написали. Зокрема сайт ОБКОМ. Назва – «Украинцев отмеценатили». Автор – Кірілл Строєв. Жанр - «мої роздуми на задану тему» (за всіма ознаками могла б бути передовиця, але вона або не підписується взагалі або під нею ставиться ім’я редактора ЗМІ, оскільки передовиця озвучує позицію всієї редакції). Обсяг 6 943 друкованих знаків із пробілами. На пробілах зупинюся детальніше.

Перш ніж довести, що твір під назвою «Украинцев отмеценатили» немає нічого спільного з журналістикою, хочу подякувати авторові і всьому ОБКОМу за:

1. Безкоштовний піар конкурсу «Благодійник року». Адже з точки зору популяризації конкурсу негативний відгук преси – це краще, ніж відсутність реакції. Фахівці в галузі піару часом навмисне замовляють критичні публікації, щоб привернути увагу до своїх клієнтів, оскільки на негатив звертають увагу краще і слід у пам’яті залишається довше, ніж від хвалебних од. Піарники навіть гроші за це платять. А «Благодійникові року-2008» слава безкоштовно дісталася.

2. Чудову назву. Кращої б сама не вигадала. Закликаю автора подавати заявку до наступного «Благодійника року» на спец приз «За внесок у висвітлення благодійності».

3. Обіцянку, що зможу висловитися. ОБКОМ таким чином дотримується балансу думок, а це вже серйозний крок до підвищення якості видання.

4. Навчальний матеріал, який я використаю під час своєї педагогічної практики як аспірантка Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчити студентів писати найлегше, коли показуєш, як не можна писати. Досі, готуючись до семінарських занять, мені не доводилося знайти публікації, в якій були б порушені практично всі стандарти журналістської діяльності.

Почну готуватися прямо зараз.

Стандарт 1. Оперативність подачі інформації. Матеріал «Украинцев отмеценатили» опублікований 25 грудня 2008 року о 18:02. Церемонія нагородження відбулася 22 грудня. Для тижневика така оперативність прийнятна, але для Інтенету, радіо й телебачення вчорашніх новин не буває. А надто позапозавчорашніх.

Стандарт 2. Точність подачі інформації означає, що написане журналістом повинне відповідати реальним фактам. Журналіст має право подавати лише факти і події, свідком яких був сам або щонайменше дві точки зору очевидців. Тільки тоді засобу масової інформації довірятиме аудиторія. Достатньо перших двох речень матеріалу «Украинцев отмеценатили», щоб звинуватити журналіста у порушенні стандарту точності: «В конце декабря в киевском театр-салоне «Сузір'я» давали спектакль под названием «Благотворитель года 2008». Такого спектаклю не давали. Щоб перевірити це, достатньо зателефонувати адміністраторові театру. А образність такого характеру варто було б узяти в лапки, щоб не збивати з пантелику читача. «Суть церемонии заключалась в том, что сразу три благотворительных организации выбирали самых эффективных меценатов прошедшего года». Автор суперечить сам собі, оскільки у другому реченні подія – вже не спектакль, а церемонія. При чому не зрозуміло, яка церемонія: чайна, інавгураційна, поховальна чи церемонія нагородження, як це було насправді. Друга неточність – обирали не меценатів, а благодійників. Ці терміни мають різне значення. По-третє, не за минулий рік, а за той, що минає: на день церемонії до кінця 2008 року залишалося ще 9 днів. По-четверте, організаторів конкурсу було не 3, а 5, про що зазначалося в прес-релізі. Та й не організатори вибирали, а журі.

Стандарт 3. Вичерпність, або повнота інформації. Будь-яке повідомлення про подію повинне давати відповіді на 5 запитань: що, де, коли і як відбулося, хто це зробив. Відповіді є вже у двох перших реченнях. Але які – читайте попередній пункт.

Стандарт 4. Баланс думок. Із цим у тексті найсутужніше. Церемонія нагородження разом із брифінгом і неформальним спілкуванням тривала понад чотири години. За цей час можна було записати коментарі організаторів, членів журі, переможців, спонсорів, ведучого й багатьох відомих особистостей, які вручали нагороди (Богдан Ступка, Олег Скрипка, Марічка Бурмака, Катерина Ющенко тощо). Можна було б дізнатися, хто номінувався, але не переміг і дізнатися їхню точку зору. Можна було б запитати працівників театру та людей на вулиці, що вони знають і думають про конкурс. Або хоча б у колег-журналістів поцікавитися враженнями. А вийшла думка одна, авторська, якої в журналіста ніхто не питає, поки він не виступає експертом.

Стандарт 5. Відокремлення фактів від коментарів та оцінок журналіста. Майже кожне речення матеріалу «Украинцев отмеценатили» містить оціночні судження журналіста. Факти можна перелічити на пальцях однієї руки. Та й вони здебільшого перекручені. Щоб не передруковувати всю публікацію ОБКОМа, наведу лише кілька слів і фраз, які ніколи не можна вживати журналістові в інформаційних або аналітичних жанрах від власного імені. Також поясню, які запитання одразу виникають у медіа-фахівця і критичного читача, за якого борються якісні ЗМІ. «По большому счету» (чий це рахунок?), «безызвестные организации» (кому вони невідомі? Мені відомі, чому моїм знанням нехтує автор?), «недавно выяснилось» (коли саме і хто з’ясував? Які докази?), «что интересно» (кому це цікаво? Чому мені нав’язують інтерес до чогось?), «Трансбанком» активно интересуется… Иосиф Винский» (який стосунок це має до теми матеріалу? Де коментар Вінського з цього приводу?), «наверное» (не впевнений – викресли цю фразу), «сказать трудно» (то й не кажіть), «это очевидно» (а я цього не бачила. Кому очевидно?), «факт коррупционного междусобойчика» (факт – це доведене. А за таке звинувачення можуть і до суду потягнути), «было понятно» (кому?), «это просто некрасиво» (про красу не сперечаються, хіба лиш її еталони записані в законах тоталітарних суспільств), «по непонятной причине» (то з’ясуйте причину, це ваша робота). Фахові новинарі викреслюють зі своїх текстів усі прикметники і прислівники, без яких можна обійтися, щоб не бути звинуваченими в упередженості. А даний матеріал рясніє зразками, які б збагатили художню літературу, але не журналістику: «пылкие заявления», «абсурдным путем», «зеленому олигарху», «не стоит особо возмущаться», «одна из ближайших подружек первой леди».

Існують іще стандарти достовірності та простоти подачі інформації. Залишу їх студентам на домашнє завдання. Особливу увагу попрошу звернути на речення: «Изначально идея благотворительности предполагает, что власть и капиталоимущие воздают дань обществу за возможность пользоваться благами, которых они добились законным или незаконным путем». За стилем і темою воно нагадало мені монографію американського соціолога Френсіса Фукуями «Довіра: соціальні чесноти і шлях до процвітання». У цій праці дослідник доводить, що довіра – неоціненний соціальний капітал. Для журналіста довіра читача, редактора і власника ЗМІ – це 50% резюме, гонорару і почуття того, що ти недаремно перетворюєш кисень на вуглекислий газ. Але це - не факт, а моє оціночне судження.

Леся Ярошенко,
керівник інформаційних проектів Українського форуму благодійників,
аспірант кафедри соціальних комунікацій Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

повернутися до новин