Національний конкурс БЛАГОДІЙНИК РОКУ | 2017

- Коли ми планували конкурс, то не були впевнені у тому, що суспільство сприйме його ідею. Адже всі знають, що зараз в Україні розплодилося багато різноманітних “конкурсів”, де перемога у номінаціях коштує конкретних сум у твердій валюті, інколи організатори особливо цього навіть і не приховують. Дуже прикрим був для мене випадок, коли до оргкомітету зателефонували з однієї бізнес-структури і запитали, скільки коштує стати переможцем «Благодійника року». Наш конкурс задуманий як абсолютно чистий і прозорий – це наше кредо.
Питання не в тому, хто і на яку суму допоміг. Головним критерієм оцінки є коефіцієнт корисної дії: яким чином інвестиція вплинула на стан суспільства, що саме змінилося. Адже можна витратити гору грошей, але ця гора, як кажуть, народить мишу. Ми оцінюємо те, як аплікати розуміють значення своїх добрих справ. Скажімо, якщо в заявці буде написано: «Ми нагодували тисячу дітей і вклали у це мільйон, що становить половину нашого прибутку» - як на мене, це не може служити прикладом довготривалості благодійного проекту. Але якщо скажуть, що віддавши один відсоток свого прибутку, забезпечили талановитих дітей стипендіями – це значиміше. Ми оцінюємо коефіцієнт корисної дії або довготривалий ефект внеску, а не те, як він співвідноситься з можливостями організації.

Стандарт 5. Відокремлення фактів від коментарів та оцінок журналіста. Майже кожне речення матеріалу «Украинцев отмеценатили» містить оціночні судження журналіста. Факти можна перелічити на пальцях однієї руки. Та й вони здебільшого перекручені. Щоб не передруковувати всю публікацію ОБКОМа, наведу лише кілька слів і фраз, які ніколи не можна вживати журналістові в інформаційних або аналітичних жанрах від власного імені. Також поясню, які запитання одразу виникають у медіа-фахівця і критичного читача, за якого борються якісні ЗМІ. «По большому счету» (чий це рахунок?), «безызвестные организации» (кому вони невідомі? Мені відомі, чому моїм знанням нехтує автор?), «недавно выяснилось» (коли саме і хто з’ясував? Які докази?), «что интересно» (кому це цікаво? Чому мені нав’язують інтерес до чогось?), «Трансбанком» активно интересуется… Иосиф Винский» (який стосунок це має до теми матеріалу? Де коментар Вінського з цього приводу?), «наверное» (не впевнений – викресли цю фразу), «сказать трудно» (то й не кажіть), «это очевидно» (а я цього не бачила. Кому очевидно?), «факт коррупционного междусобойчика» (факт – це доведене. А за таке звинувачення можуть і до суду потягнути), «было понятно» (кому?), «это просто некрасиво» (про красу не сперечаються, хіба лиш її еталони записані в законах тоталітарних суспільств), «по непонятной причине» (то з’ясуйте причину, це ваша робота). Фахові новинарі викреслюють зі своїх текстів усі прикметники і прислівники, без яких можна обійтися, щоб не бути звинуваченими в упередженості. А даний матеріал рясніє зразками, які б збагатили художню літературу, але не журналістику: «пылкие заявления», «абсурдным путем», «зеленому олигарху», «не стоит особо возмущаться», «одна из ближайших подружек первой леди».